Папуги вважаються найрозумнішими птахами, вони піддаються навчанню, можуть говорити, імітувати звуки та чудово підходять на роль домашнього улюбленця. Однак не всі їхні представники такі безпечні, як здається на перший погляд. Папуги кеа, які мешкають на Південному острові Нової Зеландії, відносяться до категорії хижаків, оскільки живляться не лише рослинною, а й тваринною їжею. Проте, попри це, папуги кеа відрізняються грайливою вдачею, допитливістю і є важливою складовою туристичної індустрії Нової Зеландії.
Зовнішній вигляд і характеристики папуги
Папуга кеа (лат. Nestor notabilis) належить до роду Nestor, родини Strigopidae, однак він значно відрізняється від інших її представників. Зовні цей пернатий більше схожий на ворона чи сокола. Довжина тіла птаха досягає 46 см, а вага варіюється від 0,6 до 1 кг, при цьому самці більші за самок. Розмах крил у польоті сягає 1 м.
У забарвленні папуг кеа переважає оливково-зелений колір із сірим відливом. А пера окантовані чорним, що створює враження лускатості. Область під крилами у кеа вогняно-оранжева, тому під час польоту здається, що птах охоплений полум’ям. Голова бронзово-зелена. Очі у цих папуг темно-коричневі з тонким жовтим кільцем. Кігті та дзьоб мають темніший відтінок. А нижня сторона тіла коричнево-оливкова.
Лапи у цих папуг міцні, потужні, сірі. Вони допомагають пернатому триматися на будь-якій поверхні та забезпечують швидке пересування по ній. Дзьоб з видовженою вигнутою верхньою частиною, що забезпечує глибоке захоплення. Через незвичайну будову кеа ще називають соколиним папугою. У самки дзьоб менший, менш вигнутий і значно коротший, ніж у самця.
Де мешкає
Папуги кеа мешкають виключно в Новій Зеландії. Їх можна зустріти у лісах і долинах гір Південного острова на висоті від 600 до 2000 метрів. Влітку кеа живуть у чагарниках і альпійській тундрі. Восени переміщуються у вищі райони, багаті на ягоди. А взимку цих птахів можна побачити біля будиночків туристів, гірськолижних курортів, кемпінгів.
Кеа — осілий птах і надзвичайно рідко залишає звичні місця проживання. Їхні перельоти пов’язані лише з пошуком їжі. Вони чудово маневрують, помітні та гучні. Птахи збираються у зграї по 10–15 особин, що підвищує шанси на виживання, оскільки кеа живуть серед снігових заметів і густих туманів. Однак вони настільки добре пристосувалися до суворих умов, що із задоволенням купаються у калюжах із крижаною водою, кувиркаються у снігу.
Тривалість життя цих птахів у дикій природі становить не більше 15 років. А в неволі кеа можуть прожити до півстоліття, якщо створені оптимальні умови утримання.
До природних ворогів цих папуг належать:
- горностаї;
- щури;
- опосуми;
- коти.
Раціон папуг — хижа вдача
Кеа спочатку не були хижаками. Як і всі папуги, вони харчувалися лише квітами, ягодами, фруктами, горіхами, а також комахами та їхніми личинками. Але з появою людей у Новій Зеландії все змінилося. Разом із людьми на Південному острові з’явилися й вівці. Після забою цих тварин залишалися шкури та підшкірний жир, а також інші залишки. Це стало причиною того, що папуги кеа частково змінили свій раціон через нестачу їжі взимку, коли немає ягід і рослинності.
Спочатку вважалося, що кеа виконують роль падальників і живляться лише залишками мертвих овець, оленів. Проте згодом цих птахів помітили під час полювання на свійських тварин. Їхні потужні кігті та дзьоб із чудовою хваткою дуже їм у цьому допомагають. Через це місцеві мешканці прозвали кеа вбивцями овець. Однак хижаками стають не всі гірські папуги.
Під час полювання кеа сідають на землю біля потенційної жертви, а потім раптово стрибають на задню частину тулуба вівці, чіпляючись кігтями за шерсть, і починають дзьобати, намагаючись дістатися до підшкірного жиру. Атакована тварина намагається скинути птаха, але це вдається рідко. Після отриманих ран вівця помирає і стає джерелом їжі для всієї зграї.
Хижа вдача кеа стала причиною знищення пернатих протягом ста років. Це призвело до того, що гірські папуги опинилися на межі зникнення. До 1970 року було знищено близько 150 тис. папуг кеа. Зрештою був введений заборона на відстріл, але на той момент популяція становила близько 5 тис. особин. Однак суворий контроль не здійснювався, що призвело до подальшого зменшення кількості кеа до 2 тисяч. Нині гірських пернатих внесено до Міжнародної Червоної книги і взято під охорону. Це сприяло частковому відновленню їхньої популяції.
Австралійські дослідники Джексон і Мірріер свого часу вирішили з’ясувати, наскільки небезпечні кеа для свійських тварин. Вони протягом кількох днів взимку, коли птахи відчувають нестачу їжі, чергували біля пасовища овець, спостерігаючи за папугами, їхнім способом життя, звичками і дійшли висновку, що випадки нападу можливі, але вкрай рідкісні. Причому пернаті, якщо й нападають, то лише на хворих або ослаблених тварин. А ті, втікаючи у паніці, зриваються зі скелі й розбиваються.
Також дослідники з’ясували, що хижий характер мають не всі кеа, а лише найдосвідченіші особини, які трапляються далеко не в кожній зграї. Тому особливих причин для знищення цих птахів немає.
Звички й здібності папуги
Кеа — одні з найрозумніших птахів у світі. У цих пернатих добре розвинений інтелект, вони легко піддаються навчанню, вражають сміливістю, грайливістю і цікавістю. Для гірського папуги не складає труднощів розв’язати головоломку, складну задачу, розрізнити колір, а також відкрити дзьобом майже будь-який замок. У кеа добре розвинена пам’ять.
В Австрії провели експеримент, який допоміг виявити, наскільки розвинений інтелект кеа. Для цього всередину ящика поклали ласощі, а відкрити його кришку можна було двома способами. Двом папугам показали, як можна дістати смаколик. П’ятьом іншим особинам дали можливість поспостерігати за освоєними навичками перших двох. Ще п’ятьом запропонували діяти навмання.
Експеримент показав, що птахи, які знали, як вирішити задачу, впоралися швидше. Їхні родичі, які спостерігали, також змогли дістати ласощі, однак без точного копіювання. А особини, які діяли навмання, теж впоралися із завданням, і кожен придумав власне рішення.
Ці птахи легко йдуть на контакт із людьми. Допитливість гірського папуги зумовлена бажанням спробувати щось новеньке. Однак не рекомендується годувати кеа з рук, адже врешті він може безцеремонно виривати їжу силою, через що людина може постраждати.
Свою назву гірський папуга отримав через пронизливий звук, який він видає і що нагадує «кееееаааааааа». Причому крик може бути уривчастим або безперервним. У молодих папуг він не такий тональний і більше схожий на писк.
Кеа проявляють активність рано-вранці та пізно ввечері до настання темряви, а вдень полюбляють спати у тихих, затишних місцях. Вони дуже витривалі, стійкі до морозів, легко пристосовуються до нових умов.
Цей птах вважається затятим бешкетником. Увагу папуги привертають двірники автомобілів, шини, гумова прокладка вікон. Птах сприймає ці предмети як їжу і здатний терзати улюблений «делікатес» навіть під час руху авто.
Був зафіксований випадок, коли зграя кеа повністю знищила прокладку лобового скла машини, яка залишилась на вулиці без укриття. Врешті-решт скло провалилося всередину салону, відкривши доступ птахам до сидінь та обшивки, які були повністю зіпсовані.
Розмноження і потомство
Статеве дозрівання у самок кеа настає у трирічному віці, а у самців — на 4–5 році життя. Ці птахи полігамні. Шлюбний період починається у липні, а гніздування триває до кінця січня. Один самець може спаровуватися з чотирма самками.
Гніздо облаштовує самка — біля коренів дерев, у порожнинах між валунами, ущелинах скель або у земляних норах на глибині до 7 м. Кожна самка відкладає від 2 до 4 яєць довжиною 4,5 см і діаметром 3,3 см, за виглядом вони схожі на голубині.
Для облаштування гнізда, яке може використовуватись кілька років поспіль, птахи використовують рослинний матеріал: мох, палички, лишайники, траву. Інкубація триває 22–24 дні. Протягом цього часу самка постійно сидить на яйцях, лише інколи покидаючи гніздо приблизно на годину рано-вранці чи ввечері, відлітаючи не далі 1 км у пошуках їжі. Решту часу її годує самець, який також захищає гніздо від хижаків.
Самка доглядає за пташенятами два місяці, а потім залишає їх. Самець же ще деякий час опікується малюками, поки вони не зможуть самостійно літати і добувати їжу. Пташенята стають на крило через 70 днів після появи на світ, а залишають гніздо у віці 10–13 тижнів. Незважаючи на підвищену батьківську опіку, смертність молодняка кеа становить 50%.
Цікаві факти
Цей вид папуг суттєво відрізняється від своїх найближчих родичів не лише зовнішністю, а й характером. Тому кеа викликає жвавий інтерес у орнітологів і звичайних людей. Усі туристи, які приїжджають до Нової Зеландії, прагнуть побачити цього унікального папугу.
Цікаві факти про кеа:
- Це єдиний вид папуг, який мешкає і розмножується у горах на висоті понад 1500 м, легко переносить холод.
- Кеа зовсім не бояться людини, при відкритих вікнах або дверях заходять у приміщення у пошуках їжі, при цьому можуть знищити будь-які речі, що привернули їхню увагу.
- У кеа густе оперення, яке зігріває птаха взимку, а округла будова тіла добре зберігає тепло, тому ці пернаті не страждають від холоду.
- Більшість часу допитливі папуги проводять на землі, стрибаючи у різні боки, розважаючи людей.
- Перед бурею при сильному вітрі зграя кеа кружляє високо в горах, передбачаючи негоду.
- Ці пернаті — чудові льотчики. Вони здатні виконувати в повітрі різні фігури вищого пілотажу.
- Вважається, що за інтелектом кеа перевершують шимпанзе.
- Як і інші папуги, кеа вміють їсти лапами, оскільки на стопі у них чотири пальці: два назад і два вперед. Вони допомагають не лише тримати рівновагу, сидячи на гілці, а й підносити їжу до рота. Причому одна лапа завжди є провідною.
- Пташенята кеа залишаються сліпими до двотижневого віку. Через три тижні після народження у них починають рости пера.
- Дзьоб у птаха постійно росте протягом життя, тому йому доводиться сточувати його, гризучи різні предмети, щоб регулярно протирати верхню та нижню частини одна об одну.
- Кеа роблять одну кладку на рік. Самки можуть гніздитися кілька років поспіль, але не всі роблять це щороку.
- У цих папуг немає голосових зв’язок, вони видають звуки трахеєю, виштовхуючи з неї повітря. Коли кеа «розмовляють», вони просто свистять. При цьому можуть змінювати гучність і висоту звуку, змінюючи форму і глибину трахеї.
